Чернігівський район

На території району розташований 41 населений пункт, що підпорядковані одній селищній і 11 сільським радам.  

Поблизу с. Новополтавка Чернігівського району бере початок найдовша річка області – Молочна із притоками Юшанли, Каїнкулак, а також третя за розмірами річка Приазов’я – Обіточна. 

Багатий район одними з найбільших родовищ гранітів у нашій області: Новополтавським та Стульневським. Розвідано Новополтавське родовище апатитів, які є сировиною для виготовлення фосфорних добрив. Воно відноситься до найбільших в Європі. Поряд з апатитами розвідано поклади уранових руд.

Район є сільськогосподарським. Спеціалізується на вирощуванні зернових культур (пшениця, ячмінь) та соняшнику, у тваринництві – великої рогатої худоби.

Рішенням №8 12 сесії 24 скликання Чернігівської районної ради від 25 червня 2004 року затверджено Герб, Прапор, Гімн Чернігівського району.

Прапор району

(автор – відділ культури Чернігівської райдержадміністрації)


 

Прапор – офіційний, відмітний, символічний знак єдності селища та сіл району. Це прямокутне полотнище двох кольорів: зеленого, що символізує надію, достаток, волю та малинового свободу, вільність, незалежність Запорізького козацтва, активність, силу, піднесеність, благородство почуттів, творення нового. Відношення ширини прапора до його довжини 2:3. У лівій частині прапора зображено Герб району.

Герб району

(автор – Мащенко Віктор Григорович)

 

Основою Герба є щит жовтого кольору, що символізує непохитність та життєздатність. На фоні щита розгорнута книга на фоні шестерні – символізує навчальний заклад, розташований на території району, що готує спеціалістів для сільського господарства. Щит обрамляють віти лавра – символ бойової та трудової слави району, та віти дуба – символ сили, мужності.Голуба стрічка – символ річки Молочна, що бере початок на території району. Качани кукурудзи та колоски пшениці є основними культурами та символом достатку. Над щитом силует Синьої гори, де добувають граніт. Все це відтворюється та гармонійно поєднується під лагідним промінням сонця. 

Історія краю

Заселення краю розпочалося 100-40 тис. років тому. З VІІ ст. до н.е. територію заселяли кочові скотарські племена, які заснували перше в Східній Європі державне утворення, назване греками Скіфією. На всій території району знаходяться кургани, частково розорані у 60-70-ті роки ХХ століття, і, за думкою археологів, скіфи перебували на цих землях до ІІ ст.

Перші землеробські поселення слов’ян, які входили до складу об’єднання ранньослов’янських племен антів, з’явились у перших століттях нашої ери. У ІХ ст. землі району разом з іншими землями Запорізької області були у складі давньоруської феодальної держави Київська Русь.

З ХІІІ ст. вся територія району входить до складу монголо-татарської Золотої Орди. З утворенням у ХV столітті Кримського ханства, землі району відійшли до нього.

За часів існування Запорізького козацтва чернігівські землі належали Єдичкульській орді ногайських татар. До складу Російської імперії землі району увійшли після завоювання Криму та розорення Запоріжжя військами цариці Катерини ІІ.

Наприкінці 70-х років ХVІІІ ст. почалося заселення території сучасного Чернігівського району. Ця територія входила до Бердянського повіту Таврійської губернії. Волосний розподіл час від часу змінювався. Північну частину Бердянського повіту заселяли козаки. Тут було багато козацьких зимівників та хуторів. Сюди також переселялися селяни з Полтавської та Чернігівської губерній. Крім українців, царський уряд переселяв сюди німців, що заснували ряд колоній. Вздовж лівого берегу р. Молочної селилися німці-меноніти. Так були засновані села Богданівка (Гнаденфельд), Калинівка (миза Штейнбах), Панфілівка (Марієнталь), Просторе (Гросвейде), Олександрівка (Александрталь), Довге (Континусфельд), Розівка (Руднервейде), Владівка (Вальдгейм, Гіршау), Ланкове (Ландскроне).

У другій половині ХІХ ст. на території Чернігівського району сформувались 4 волості: Гнаденфельдська, Новомихайлівська, Попівська та Чернігівська, куди входило 27 поселень, селищ та хуторів.

Основою економіки району було сільське господарство. Сіяли пшеницю, ячмінь, овес, льон. Скотарство було допоміжною галуззю. Наприкінці ХІХ ст., особливо після введення в дію у 1898 році залізниці Чапліно-Бердянськ, почала розвиватись місцева промисловість. Збільшився вивіз зерна на продаж. Розвивалась освіта і медицина.

Значну роль в духовному житті населення краю відігравала релігія. На початку ХХ століття в селах району налічувалося 8 православних храмів та католицька церква у с. Просторе.

З весни 1918 р. і до осені 1920 р. територія району була ареною боротьби з австро-німецькими окупантами, денікінцями та врангелівцями. Важливу роль у визволенні території району від німецько-австрійської окупації відіграла Повстанська армія Н.Махна.

Після закінчення громадянської війни в усіх селах району відновили свою діяльність сільські ревкоми.

З 1930 р. в Чернігівському районі розгорнулася масова колективізація. Голодомор 1932-1933 рр. та репресії 30-х років не обійшли край, забравши життя десятків сотень жителів району.

В перші дні війни з Німеччиною 850 мешканців райцентру стали бійцями Червоної Армії. А всього по району було мобілізовано майже 2,5 тис. осіб. У дні окупації в Чернігівці діяла завчасно створена підпільна група з 13 осіб, яку у травні 1943 року фашисти викрили і розстріляли. У роки Великої Вітчизняної війни 550 юнаків і дівчат району було примусово вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Окупація Чернігівки тривала з 07.10.1941 по 18.09.1943 р. Чотирьом уродженцям району присвоєно звання Героя Радянського Союзу: Г.С.Волошко, А.М.Темнику, І.В.Дубініну, І.Д.Мерзляку.

        
Чернігівський район у вікіпедії